Батьківський всеобуч 

План роботи батьківського всеобучу на 2021 – 2022 навчальний  рік

1	Сімейна рада . Практичне заняття “Зупинемо булінг разом”	Жовтень	Пр. психолог
2	Круглий стіл «Негативні звички: статистика, шляхи подолання. Попередження правопорушень».	Листопад	Соціальний педагог
3	Посиденьки з батьками «Як оцінювати шкільні успіхи своїх дітей»	Грудень	Прончук О.В.
4	Консультація    “Запобігання соціальним стереотипам і батьківським установкам на вибір дитини”	Січень	Пр. психолог
5	Дискусія «Роль родини в розвитку працездатності учня».	Лютий	Літвінчук Н.М.
6	Консультація-практикум «Важка дитина. Яка вона?»	Березень	Пр. психолог
7	Педагогічне читання «Роль родини в розвитку моральних якостей школяра».	Квітень	Дзюра Р.А.
8	Лекторій «Попередження насильства в сім’ї, психологічне насильство у стосунках з дітьми»	Травень	Пр. психолог, соціальний педагог

 

---

Розвиток уваги та посидючості

Психологи стверджують, що уважні і терплячі діти набагато випереджають у розвитку своїх однолітків. Щоб ваша дитина була, що називається, попереду планети всієї, почніть з виховання у нього посидючості.

Розвиваючи у малюка посидючість, ви одночасно активізуєте у нього пам’ять, увагу і розумові здібності. У підсумку він краще і швидше запам’ятовує інформацію, вчиться її аналізувати і виділяти важливі моменти. Головне – розвивати у дитини такі якості не від випадку до випадку, а щодня. Тим більше, що заняття не віднімуть у вас багато часу і сил, а принесуть величезне задоволення і батькам, і малюкові.

Перші місяці з моменту народження малюк нагороджений природою безумовними рефлексами, які допомагають йому врятувати своє життя при насувається. На яскраве світло і гучний звук крихітка реагує плачем. Руху повітря змушують немовляти приймати захисну позу: він охоплює себе ручками – ці реакції і є перші прояви уваги малюка. Поступово вроджені рефлекси переростають до уваги. Але без допомоги дорослих подібне перетворення навряд чи здійсненне.

Через 3-4 місяці після народження малюк може зосередити на одному предметі вже близько трьох хвилин (для маляти це дуже багато). Саме в цьому віці знадобляться каруселі-мобілі, брязкальця на стійці, розвиваючі килимки – дитина вслухається в мелодії, агукає їм у такт, стежить за пересувати предмети, прагне дотягнутися до них руками. Правда, подібні заняття набридають крихітці вже через кілька хвилин. Але і ця недовга зосередженість на об’єкті вже величезний прогрес!

Ніщо не привертає увагу малюка так, як ваше обличчя. Нехай він розглядає ваші очі, ніс, рот. За цим заняттям він може провести і двадцять хвилин. Якщо ви посміхнетеся, то малюк відповість вам тим же, а якщо насупилася – Він насупився слідом за вами. Для навчання малюка концентруватися на предметі допоможуть спеціальні посібники: геометричні фігури (білі на чорному тлі, або чорні на білому тлі), складні геометричні орнаменти і зображення веселки.

Дитині, яка навчилася повзати, необхідні мобільні іграшки: машинки, різні за розміром м’ячики, мильні бульбашки, які можна розглядати і намагатися дотягнутися до них.

Вже крокуємо

В кінці першого року життя ви відзначаєте два свята – першого кроку і першого слова. З цього моменту батькам може здатися, що дитину просто підмінили. Навколо нього починає загострюватися повітря, буквально за секунду він встигає зробити тисячу справ. І зараз основне завдання батьків – навчити дитину концентруватися на чомусь одному протягом декількох хвилин.

Для розвитку уваги в цьому віці необхідно більше спілкуватися зі своїм малюком. Чим краще малюк розуміє мову, тим активніше розвивається його концентрація на предметі. Не лінуйтеся розповідати дитині про іграшки, з якими він любить грати. Наприклад, візьміть машинку і розкажіть, як вона називається, якого вона кольору, що у неї є колеса і кабіна. Обов’язково покажіть багатофункціональність кожного предмета. Наприклад, ляльку можна купати, годувати, вона може танцювати і спати. Таким чином, ми поступово починаємо розвивати в дитини і уяву.

Не варто захоплюватися: не давайте дитині відразу гору іграшок, намагаючись розповісти відразу про все. У полі зору дитини має бути всього дві-три іграшки, тоді він кожній зможе приділити більше часу і навчитися концентруватися.

Чудово підійдуть для тренування посидючості та уваги пазли з невеликою кількістю елементів, дерев’яні кубики або конструктори з великими деталями, мозаїки для малюків.

 

 

 

 

Батьківський авторитет. Педагогічна культура батьків. Виховання батьків

 

Виховання у сім’ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А. Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет (лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях, уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості. Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи оточеною цією любов’ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної рівноваги і духовного здоров’я.

Кожна сім’я унікальна щодо організації свого життєвого простору, розподілу обов’язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи взаємодії батьків і дітей:

1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею, некритичне оцінювання її поведінки. У зв’язку з цим часто виникають труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.
2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації. Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об’єктивній самооцінці.
3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність, розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який нерідко травмує дитину на все життя.
4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері. Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини поза її суб’єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам. Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації, життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч. Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити нічим, хоч нерідко педагогічне неграмотні, морально нерозвинені, байдужі до своїх дітей батьки нав’язують форми взаємодії, які свідчать про імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А. Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків, причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності, любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей (звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами», розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті, вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю, що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов’язків, суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає). Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей, перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх почуттях («Якщо любиш маму, то …»). Самі вони теж наголошують на своїй любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе любила, то …»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство, часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію, намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на них.

 

 

Педагогічна культура батьків

 

Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей, рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у здійсненні продуктивних зв’язків з іншими виховними інститутами (дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для здоров’я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини, яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи, помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім’ї, накладає особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань, підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім’ї та дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім’єю формує майбутнього сім’янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім’єю є дошкільний заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями сім’ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту, високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання, сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо педагогічної освіти тих батьків, у сім’ях яких виховуються діти з порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім’ї і дошкільних установ є педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

 

Виховання батьків

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи, що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками, виправдовуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх дітях».

У вихованні батьків, як правило, використовують індивідуальні форми з огляду на особливості сім’ї, індивідуальні якості кожного з учасників подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принципах демократизації і гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність, тактовність і доброзичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і допомогти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ними тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів вибудовувалися на партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише батьки, які поважають себе. Це вимагає від педагогів поваги до них і створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних поглядів щодо виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у батьків інтерес до самопізнання і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом, колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми, допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей, зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені. Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на «деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх «почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах батьків, поділяючи її на такі етапи:

1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних проблем за відсутності реальних загроз їм).
2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення реальних причинно-наслідкових зв’язків між почуттями і вчинками їх та їхніх дітей.
3. Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків. Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним фактом у житті людини.
4. Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу до кожної сім’ї, дитини, батька, матері.

Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення батьків з « моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у взаєминах з дітьми.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

 

 

 

Батьківська любов

 

Як любити свою дитину.

 

Правило перше. Вміти слухати свою дитину завжди і скрізь, віддаючись цьому слуханню цілком і повністю, не перебиваючи дитини, не відмахуючись від нього, як від настирливої ​​мухи, виявляючи терпіння і такт.

Правило друге. Вміти говорити зі своєю дитиною так, як якщо б вам хотілося, щоб говорили з вами, проявляючи м’якість, поважність, виключаючи повчальність, грубість і хамство.

Правило третє. Карати, не принижуючи, а зберігаючи гідність дитини, вселяючи надію не виправлення.

Правило четверте. Досягти успіхів у вихованні можна лише тоді, коли батьки – приклад для позитивного наслідування кожен день.

Правило п’яте. Визнавати свої помилки, просити вибачення за неправильні дії і вчинки, бути справедливим в оцінці себе й інших.

 

Як виразити любов до своєї дитини

 

–         Я такий щасливий, що в мене є такий син (така донька), як ти.

–         Я сьогодні цілий день думаю, яка гарна у мене дитина.

–         Я люблю тебе.

–         Мені дуже сподобалось, як ти…

–         Я відчуваю себе щасливим, коли ти…

–         Я так пишаюсь тим, як ти…

–         Я пишаюсь тобою!

–         Поплескати дитину по спині.

–         Нехай дитина почує, коли ви говорите комусь, як пишаєтесь нею.

–         Виявляти зацікавленість в тому, що робить ваша дитина.

–         Ділитися власним досвідом.

–         Показувати турботу про дитину, коли вона почувається погано.

–         Звертатися до неї за порадою.

–         Радіти з дитиною за її успіхи.

–         Дати знати дитині, наскільки вам цікаво проводити з нею час.

–         Зробіть щось особливе для дитини, якщо вона доклала до чогось багато зусиль.

 

Діти – це наше дзеркало …

Любов завжди безумовна …

 

Важливо пам’ятати:

• якщо ви хочете правильно виховувати дітей – кожній дитині потрібен і контакт очей , і фізичний дотик, і пильна увага , але одночасно і дисципліна. Дитина повинна відчувати і нашу любов , і нашу твердість.

«Любов довго терпить, любов милосердствує , вона не заздрить, не величається, не пишається, не шукає свого,  не дратується, не тримає зла, всьому вірить, все переносить».

 

 

Діти – наше майбутнє!

 

 

 

 

 

аохочення та покарання дитини в сім’ї

Батьківські збори

 

Мета: обговорити з батьками проблему заохочення та покарання дитини в сім’ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні, про значення покарання й заохочення дітей у сім’ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім’ї; формувати у батьків культуру заохочення й покарання дитини в сім’ї.

 

ХІД ЗБОРІВ

 

Бесіда.

– Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім’ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» тощо. Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися.

Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав’язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже.

Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.

Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною,оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так.

Головний метод виховання – це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її прагненнями.

У тих сім’ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності  дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності набагато вищі.

 

Коментар:  класний керівник готує анкети для учнів та батьків, пам’ятки для батьків.

 

Анкета для учнів

1.  Як часто тебе карають?
2. Хто найчастіше тебе карає?
3. Що може послужити приводом для покарання?
4. Чи боїшся ти покарань?
5. Що ти робиш, щоб уникнути покарань?
6. Як часто тебе заохочують?
7. Як тебе заохочують?
8. Що може послужити приводом для заохочення?
9. Хто з батьків тебе заохочує найчастіше?
10. Чи чекаєш ти заохочень?

 

Анкета для батьків

1. Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною.

А) Так. Б) Ні. В) Не думав над цією проблемою.

2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім’ї?

А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання. Б) Як до батьківського обов’язку. В) Не замислювався над цим.

3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?

А) Як до обов’язкового атрибуту сімейного виховання. Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури. В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.

4. Чи карали вас у вашій сім’ї?

А) Так, регулярно. Б) інколи, якщо цього заслуговував. В) Майже ніколи.

5. Як ви заохочуєте свою дитину?

А) Матеріально. Б) Морально. В) Чергую різні види заохочення.

6. Які   форми   заохочення   з   поданих   нижче   ви   вважаєте   найбільш значущими?

А) Покупка речей. Б) Покупка іграшок. В) Покупка речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями дитини.

Г) Поцілунок, обійми, подяка.

7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?

А) Фізичне покарання. Б) Не спілкуватися з дитиною. В) Позбавлення дитини чогось.

8.   Як  ви   вважаєте,   чи   може  загрожувати   батькам  часте   використання фізичного покарання стосовно дитини?

А) Втратою контакту з дитиною. Б) Втечею з дому. В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.

Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.

 

Ваша дитина і ви

 

Пам’ятка для батьків

 

1.  Намагайтеся зберегти в своїй сім’ї атмосферу відвертості та довір’я.
2. Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в и душу нездійсненних надій.
3. Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
4. Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.
5. Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
6. Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.
7. Не шантажуйте дитину своїми відносинам з нею.
8.  Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостями.
9. Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.

 

 Як заохочувати дитину в сім’ї

 Пам’ятка для батьків

1.  Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє посуд, і коли робить уроки, і коли грає.
2. Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме й потисне руку.
3.  Словесно  висловлюйте  схвалення  що  найменшим  успіхам  своєї дитини, її поведінки.
4.  Використовуйте частіше  вираз:  «ти  прав»,  «ми  згодні  з твоєю думкою» – це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу  і критичність мислення.
5.   Даруйте  своїй  дитині  подарунки та  при  цьому  учіть  її  їх приймати.
6.   Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т. д.
7.   Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки у ваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.
8.    Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім’ї.
9.   Для  заохочення  своєї дитини  використовуйте  не  лише  подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть реліквією в архіві сім’ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).
10.  Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.
11. Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.
12. Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.

 

ЕМОЦІЇ ПОЗИТИВНІ ТА НЕГАТИВНІ

 

Форма проведення: сімейна рада.

 

Задачі зборів:

 

1. Ознайомитися із самооцінкою учнів класу.

 

2. Визначити причини переваги негативних чи позитивних емоцій в учнів.

 

Хід зборів

 

1. Вступне слово педагога. Шановні мами й татка! У нас сьогодні батьківські збори, які ми проводимо у формі сімейної ради. Сімейна рада збирається тоді, коли справа не терпить зволікань і вимагає всебічного аналізу. Перш ніж ми перейдемо до ради за оголошеною проблемою, послухайте, будь ласка, магнітофонний запис відповідей дітей на запитання: який я? (Наприклад, я – добрий, красивий, розумний і т. д.).

 

Після прослуховування запису батьки повинні відповісти на запитання про мотиви вибору дитиною прикметників, що позначають позитивні та негативні якості. Відбувається обмін думками.

 

Сьогодні ми поговоримо про людські емоції. Мені хотілося звернути вашу увагу на ті емоції, що стимулюють розвиток неврозів, руйнують здоров’я дитини. Це емоції руйнування – гнів, злість, агресія та емоції страждання – біль, страх, образа. Спостерігаючи за дітьми, доводиться констатувати, що емоції страждання, руйнування їм ближче, ніж емоції радості й добра.

 

1. Батьківський тренінг

Питання

Наведіть приклади ситуацій із вашого життя, з життя родини або ситуацій, що спостерігаються, пов’язані з негативними та позитивними емоціями.

 

Чи можете ви сказати, що у відповідях дітей на магнітофонній стрічці ви почули відзвуки негативних емоцій? (На думку психологів, позитивні емоції з’являються в людини тоді, коли її люблять, розуміють, визнають, приймають, а негативні – при незадоволенні потреб.) Як формувати позитивні емоції? Із чого починати?

 

Перед вами лежать аркушики паперу. Запишіть на них висловлювання, заборонені у спілкуванні з дитиною у вашій родині, а також висловлювання, що рекомендуються й бажані.

 

Висновок. При спілкуванні з дітьми не слід уживати такі, наприклад, висловлювання:

Я тисячу разів казав тобі, що…

Скільки разів треба повторювати…

Про що ти тільки думаєш…

Невже тобі важко запам’ятати, що…

Ти стаєш…

Ти такий же, як…

Відчепись, ніколи мені…

Чому Олена (Настя, Ліля і т. д.) така, а ти – ні…

 

При спілкуванні з дітьми бажане вживання таких висловлювань:

Ти в мене найрозумніший (красивий і т. д.).

Як добре, що в мене є ти.

Ти в мене молодець.

Я тебе дуже люблю.

Як ти добре це зробив, навчи й мене.

Дякую тобі, я тобі дуже вдячна.

Якби не ти, я б ніколи з цим не справився.

 

Постарайтесь використовувати перераховані бажані висловлювання якнайчастіше.

 

III. Рекомендації батькам:

 

1) Безумовно приймайте свою дитину.

 

2) Активно слухайте її переживання, думки.

 

3) Якнайчастіше спілкуйтеся з нею, займайтеся, читайте, грайте, пишіть один одному листи та записки.

 

4) Не втручайтесь у її заняття, що їй по плечу.

 

5) Допомагайте, коли просить.

 

6) Підтримуйте та відзначайте її успіхи.

 

7) Розповідайте про свої проблеми, діліться своїми почуттями.

 

8) Вирішуйте конфлікти мирно.

 

9) Використовуйте у спілкуванні фрази, що викликають позитивні емоції.

 

10) Обіймайте та цілуйте один одного не менше чотирьох разів на день.

 

1. Рекомендації: напишіть листа своїй дитині, який їй варто розкрити у випускному класі школи.

 

 

Анкета для батьків

 

1. Чи стимулюєте ви прояв позитивних емоцій у своєї дитини? Як ви це робите?

 

2. Чи виявляє ваша дитина негативні емоції? Чому, на ваш погляд, вони виникають?

 

3. Як ви розвиваєте позитивні емоції своєї дитини? Наведіть приклади.

 

Формування у дитини емоційно-позитивного ставлення до навчання

(Лекція для батьків)

 

 

 

Інтерес до навчання може з’явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов’язку, відповідальності тощо.

 

Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.

 

Якщо ж одразу після повернення малюка зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

 

Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла за­довольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

 

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Саме тому не­вдоволення батьків, невтішні порівняння з іншими дітьми, відчуття провини часто є причинами, які викликають у першокласників відразу до читання. Якщо запитати у дітей, які не люблять читати, чи добре вони читають, то відповіді будуть однотипними: «Так собі»; «Не дуже добре»; «Повільно»; «Часто помиляюся»; «Погано». Але часто дорослі самі спричиняють у маленьких школярів небажання читати. Іноді складається враження, що дитину тільки для того і вмовляють почитати, щоб був привід висловити невдоволення: «Ну що ти мимриш?»; «Ти що, заснув?» Не дивно, що наступного разу змусити її «сісти почитати» стає ще важче.

 

Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цього приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

 

•      Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

 

; Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це робить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

 

•   Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої вра­ження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емоційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

 

•   Не слід забувати, що дітям (особливо шестирічним) читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

 

•   Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її робити це більш, ніж п’ять хвилин поспіль. Краще поділити завдання на невеличкі частини, між якими давати можливість відпочити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім завданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

 

•   Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з перших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення дитини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформувати позитивне.

 

Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є:

 

•  завищені вимоги батьків;

 

•  неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім’ї та школі;

 

•  часті конфлікти з приводу навчання дитини.

 

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Яв школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

 

Слід пам’ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9″ поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

 

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять… Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимоги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцінку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитивне ставлення до навчальної діяльності.

 

Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім’ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров’я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.

 

По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (до­корами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань ви­никають, якщо:

 

•   дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;

 

•   невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

 

•   незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

 

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підко­ряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

 

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

 

Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов’язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо.

 

Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психо­логічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовувати себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволі­кається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уро­ків, тому що змушена переборювати себе.

 

А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

 

Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно виконати домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уроків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — конструктор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі…

 

Обов’язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

 

«Стилі  виховання  в родині»

 

Тренінг  для батьків

 

 

План

 

1.      Знайомство «Сімейне  коло»  (20 хв.)

 

2.      Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола» (5 хв.)

 

3.      Вправа  «Ми батьки» (20 хв.)

 

4.      Вправа «Мозаїка стилів батьківського виховання» (30хв.)

 

5.      Вправа на завершення «Чарівна скринька» (10 хв.)

 

1. Вправа  «Сімейне коло»

Мета: познайомити учасників та з’ясувати їхні очікування, сприяти згуртованості групи та створення комфортної атмосфери для успішної роботи.

 

Ресурси: вирізані з паперу фігурки хлопчиків та дівчаток (за кількістю учасників тренінгу), 2 аркуші паперу формату А-1, скріплені скотчем.

 

Хід    проведення

Педагог роздає вирізані з паперу фігурки хлопчиків та дівчаток відповідно до статі учасників. На фігурці протягом 5 хв. учасник пише  своє ім’я, сімейну роль (тато, мама, тьотя, дядя, брат ін.) та очікування від тренінгу. Під час само презентацій учасників психолог прикріплює фігурки на великий аркуш паперу таким чином, щоб утворилось символічне «сімейне коло» учасників тренінгу.

 

2.Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола».

Мета: обґрунтувати необхідність вироблення та дотримання певних правил роботи в групі, що сприятимуть продуктивній тренінговій роботі.

 

Ресурси: плакат «Правила роботи групи».

 

Хід    проведення.

Педагог пропонує учасникам вважати на час тренінгу їхню групу великою сім’єю, в колі якої обговорюватимуться питання взаємовідносин в сім’ї, виховання дитини.

 

Формулюємо правила спільної взаємодії, що сприятимуть продуктивній праці протягом тренінгу. Учасники вносять свої пропозиції методом мозкового штурму. Кожне запропоноване правило обговорюється й, якщо всі згодні, записується у центрі «сімейного кола», утвореного з фігурок учасників.

 

Правила:

 

•        говорити по черзі (правило руки);

 

•        бути позитивними до себе та інших;

 

•        дотримуватись регламенту;

 

•        бути активними;

 

•        працювати у групі від початку до кінця.

 

3. Вправа «Ми–батьки».

Мета: з’ясувати уявлення про учасників про себе у ролі батьків та визначити їхні очікування стосовно особистості своїх дітей.

 

Ресурси: стікери зеленого, синього та червоного кольорів (по одному для кожного учасника); три аркуші паперу формату А-1, на яких написані початки речень «Як мати я хочу бачити свою дитину…», «Як мати для цього я…», «Як мати я ніколи…», три аркуші фліпчарту.

 

Хід    проведення.

Учасники отримують по одному стікеру зеленого, синього та червоного кольорів. Психолог пропонує на кожному з них продовжити речення (стосовно своєї реальної дитини):

 

•        на зеленому стікері—«Як мати я хочу бачити свою дитину…»;

 

•        на синьому стікері—«Як мати для цього я роблю…»;

 

•        на червоному стікері—«Як мати я ніколи…».

 

По закінченню учасники прикріплюють стікери на три аркуші формату А-1 з написами «Я хочу…», «Я роблю…», «Я ніколи …»

 

Психолог об’єднує учасників у три групи. Кожна з них отримує чистий аркуш паперу формату А-1, а також один аркуш з реченнями, зафіксованими на стікерах певного кольору. Учасникам кожної групи потрібно узагальнити речення «свого кольору» й підготувати коротку презентацію результатів.

 

Після презентації проходить обговорення вправи.

 

Запитання для обговорення.

1.      Які думки виникли у Вас під час виконання цієї вправи?
2.      Чи замислювалися Ви над шляхами досягання того, що Ви хочете?
3.      Чи легко було продовжити речення «Як мати для цього я роблю…» та сформулювати конкретні дії? Чому?
4.      Чи завжди вдається Вам у реальному житті виконувати те, що Ви задекларували у варіанті закінчення речення «Як мати я ніколи…»? Поясніть свою відповідь.

 

4.Вправа «Мозаїка стилів батьківського виховання».

Мета:  ознайомити учасників зі стилями батьківської поведінки.

 

Ресурси: підготовлена інформація при стилі батьківського виховання для кожного учасника (Додаток 1 ), картки з намальованими іграшками.

 

Хід  проведення.

Психолог об’єднує учасників у малі групи за методикою «Будинок іграшок». Він пропонує кожному учасникові з чарівного мішка витягти подарунок із будинку іграшок—заготовлені заздалегідь наклейки із зображенням автомобілю, ляльки, ведмедика, квітки.

 

Учасники об’єднуються у групи відповідно до зображень іграшки.

 

Кожній групі пропонується інформація про стиль батьківської поведінки. Учасники знайомляться із запропонованим матеріалом й аналізують стиль батьківської поведінки з точки зору позитивних та негативних особливостей його впливу на процес виховання і розвитку дитини. На завершення групи характеризують певний стиль батьківської поведінки, визначаючи позитивні та негативні сторони.

 

Запитання  для  обговорення.

1.      Чи є чітка межа між різними стилями батьківської поведінки? Обґрунтуйте свою точку зору.

 

2.      Чи є випадки, коли доцільне використання авторитарного стилю батьківської поведінки? Якщо «так», то в яких саме випадках?

 

5.      Вправа на завершення  «Чарівна скринька».

Мета: підвести підсумки тренінгу.

 

Ресурси: аркуш ватману із зображенням великої скриньки, кольорові кружечки за кількістю учасників тренінгу.

 

Хід   проведення.

Кожний учасник отримує кружечок, який символізує скарб знань, умінь, отриманих упродовж тренінгу. Психолог пропонує кожному з учасників написати про здобуті скарби. Учасники по черзі «кладуть скарби» у чарівну скриньку (прикріплюють кружечки на плакат із зображенням скриньки), коментуючи свою дію.

 

Коли скринька заповнена, психолог звертається до учасників із пропозицією виказати свої зауваження та рекомендації. Він дякує групі за спільну роботу.

 

Додаток 1

 

«Батьки—друзі, партнери, помічники»

 

Батьки позитивно сприймають власну дитину, незважаючи на її сьогоднішні успіхи. Вони спокійно ставляться до її невдач, підтримують і радіють в моменти успіху. Добре знають своїх малюків, їх вади та чесноти, слабкі і сильні сторони. Ніколи не вдаються до тотальної критики дитини. Розмова про певні недоліки у поведінці будується з позицій оптимістичного оцінювання особистості дитини в цілому, заохочення її до самостійного аналізу і вироблення позиції. Демонструють повагу та довіру до дітей, вбачаючи у них рівноправних партнерів, які можуть мати свою думку на те чи інше явище.

 

Постійно дбають про підтримання шанобливого ставлення дитини до себе завдяки сприянню в досягненні нею позитивних результатів у діяльності та спілкуванні, схвалюють будь-які намагання проявити самостійність, старанність, вимогливе ставлення до себе. У вихованні своїх дітей зорієнтовані на цінності, що є значущими не лише на короткий проміжок, а на все життя: самостійність, старанність, високі моральні якості.

 

Батьки підтримують дітей, висловлюють оптимістичні судження. Наприклад: «Не страшно, наступного разу вийде!», «Я вірю в тебе!», «Ти—молодець, добре постарався!» Заохочують дітей до само оцінювання: «А тобі самому подобається?».

 

«Дорослі–опікуни »

 

Батьки із зазначеним типом ціннісного ставлення до своїх дітей ігнорують можливості віку щодо здатності до самовираження через самостійність, власноруч виготовлений продукт; прагнення до визнання пов’язують лише з потребою постійно схвалювати вчинки дитини. Сприймають дитину як маленьку, невмілу, що не здатна до продуктивної діяльності, вчинків, не вбачають можливості співробітництва з нею у різних спільних справах. Від дитини не очікують серйозних, осмислених рішень, відповідальних ( на рівні віку) вчинків. Тому частіше підмінюють активність дитини власною активністю: її одягають і роздягають, не вважають зайвим погодувати із ложки, виконують замість неї завдання та доручення вчителя.

 

Оцінюючи зроблене дитиною, вдаються до перебільшень з префіксом «най»: «Ти у нас найрозумніша», «У тебе найкращий малюнок», «Ти була просто довершеною», чи взагалі ігнорують дитячі досягнення або задовольняються формальними оцінними судженнями. Поведінка таких дорослих непослідовна: то заціловують дитину, то швидко готові застосувати ремінь. Такі підходи дезорієнтують дитину, позбавляють її можливості скласти реалістичне уявлення про свої переваги та вади.

 

«Батьки—керівники та контролери»

 

Для батьків із таким типом ціннісного ставлення характерним є емоційне неприйняття дитини. Це буває з різних причин і часто існує на підсвідомому рівні. Можливо, діти не виправдали більшою чи меншою мірою їхніх очікувань стосовно характеру, розумового та фізичного розвитку, можливо народилися невчасно, можливо, очікувалася інша стать дитини. Є й інша категорія батьків, які цей стиль поведінки є єдино прийнятим у взаєминах з оточенням.

 

За такого типу ставлення емоційні контакти з дітьми обмежені і частіше зводяться до проповідей, нотацій, моралізування. Широко використовуються накази, розпорядження, команди («Не роби…», «Швидко прибери…», «Я кому сказав!»). Поведінка дітей перебуває під постійним контролем, при цьому все, що виходить за межі розуміння дорослого, засуджується і н приймається. Думкам, ідеям, підходам дитини не надається належної уваги, тому спільна діяльність з дорослим можлива лише за умови домінування останніх. Дитина розцінюється як об’єкт, стосовно якого вибір способів виховання цілком залежить від дорослого.

 

Використовують  такі покарання: фізичні покарання, обмеження рухливої активності, емоційна агресія, позбавлення перспективи радості. Батьки хваляться дітьми у присутності сторонніх, змушують їх хвалитися своїми успіхами.

 

 

 

Режим дня  – запорука успішного навчання другокласника

У школі важко усім — дітям, батькам, учителям. Чому? Чи можна якось мінімізувати втрати здоров’я і психіки?
Для першокласників, навіть добре підготовлених до школи, фізіологічно і психологічно зрілих, перших 2-4 тижні адаптації дуже складні. Йде корінна перебудова життя дитини. Міняється усе: режим дня, взаємини з людьми, з’являються нові вимоги і нові обов’язки, а найголовніше — інший вид діяльності.
Як би не займалася дитина до школи, все одно це не систематичні 4-5 уроків, коли потрібно щоденне інтенсивне емоційне, інтелектуальне і фізичне навантаження (довге сидіння в нерухомій позі набагато важче, ніж будь-який рух). Організму настільки складно пристосуватися до численних змін, що одночасно відбуваються, що фізіологи називають цей час “фізіологічною бурею”.
Важко не лише першокласникам.
У дітей, що переходять в середню школу, теж принципово міняється режим навчання. Раніше усі 4 уроки вів один учитель. Вони звикли до темпу його мови, вимог. Тут раптом в перший же день — 5 учителів, 5 різних людей з різними темпераментами, характерами. Я вас запевняю, навіть у дорослої людини в таких умовах буде стрес. До того ж вік 10-12 років — початок періоду статевого дозрівання.
Серйозні ендокринні перебудови, що відбуваються в цей час, можуть понизити увагу, працездатність, гірше може стати пам’ять, а умови роботи у дитини інтенсивніші. Тому до кінця першого півріччя в п’ятому класі (як і в першому) у дітей часто виникають неврозоподібні розлади. Дитина починає погано спати, може стати агресивним, дратівливим або, навпаки, в’ялим, загальмованим. У деяких з’являються заїкання, страхи, пропадає апетит. Треба бути дуже уважним до зміни стану дитини.
Не менш складно і учням старших класів — вони знаходяться в постійному цейтноті із-за необхідності готуватися до вступу до інститутів.
Як допомогти дітям?
Ради прості, але не дотримуються, тому що здаються необов’язковими. Перше — режим. Раціональний режим дійсно допомагає здолати дитині гострий період адаптації і нормально почувати себе в процесі занять, тому що і далі не легше (дуже складні періоди — кінець грудня і лютий, коли навантаження росте, а сили тануть).
Режим припускає повноцінний сон. На жаль, недосипають навіть молодші школярі, не кажучи вже про старшокласників. Молодші школярі повинні спати 10-11 годин, в середній школі — 9-10 годин, старшокласники — не менше 8. Ще рідше витримується час прогулянок. В середньому гуляють 29 хвилин, а потрібно 2,5-3 години. Багато батьків говорять: “Три тижні в школу походив і захворів”, а тому і захворюють, що була надмірна напруга і не було розрядки.
Третє — це режим харчування. Спостереження впродовж останніх 15 років показують, що діти не снідають або снідають усухом’ятку, в школі їдять погано (навіть якщо в школі є гарячий сніданок), майже не обідають, рідко мають підвечірок, та зате майже завжди щедра вечеря. У дитини має бути як мінімум 4-разове живлення, гарячий сніданок, він не повинен наїдатися перед сном. Йому потрібно більше фруктів і овочів. А у нас, навіть якщо капуста і морквина ростуть під вікном в городі, салат з них не роблять, у кращому разі засолять на зиму.
Рахуйте годинник
Ще потрібно звернути увагу на кількість додаткових занять. У першому класі починати паралельно займатися ще і в музичній школі, і в спортивній секції не варто, потрібно почекати до 2-го класу. Більше двох додаткових занять (наприклад, музика і іноземний або плавання і малювання) умістити в режим дня однієї дитини неможливо.

Батькам, які хочуть більше, радимо узяти листок паперу і порахувати: 10 годин сну, 2,5 години прогулянки, 5 годин школи, 1,5 години на їжу і гігієнічні процедури, хоч би півгодини на “пограти” (молодших школярів не можна цього позбавляти), 2 години — уроки. На заняття, дорогу до них і усе інше життя залишається 3,5 години! І ми ще не брали в розрахунок ні телевізор, ні книгу, ні комп’ютер, ні спілкування з рідними.

Як школа міняє дітей

1-й клас

Хлопчики — ріст 122-134, вага — від 25 до 35 кг

Дівчатка — ріст 125-134, вага 22-35 кг

11-й клас

Юнаки — ріст 170-190, вага 65-90 кг

Дівчата — ріст 165-180, вага — 50-75 кг

За роки навчання:

Захворюваність органів зору зростає в 4-5 разів (страждає не менше 50% школярів).

Опорно-рухового апарату і кістково-м’язової системи — в 4-5 разів (страждає більше 40%, порушенням осанки — 80%).

Органів травлення — в 3 рази (страждає не менше 50%).

Нервово-психічні розлади — в 2 рази (страждає 15% школярів).

Захворювання ендокринної системи — в 5 разів.

Захворювання туберкульозом — в 2 рази (5,5% дітей у випускних класах хворіють на туберкульоз).

80% дівчат мають хронічні захворювання, які згодом можуть вплинути на репродуктивну сферу.

Заохочування та покарання дітей у сім’ї

Мета: обговорити з батьками проблему заохочення та покарання дитини в сім’ї; розказати про види покарань і заохочень у сімейному вихованні, про значення покарання й заохочення дітей у сім’ї; сприяти розумінню батьками розумного ставлення до методів і прийомів виховання дітей в сім’ї; формувати у батьків культуру заохочення й покарання дитини в сім’ї.

Бесіда.

– Шановні батьки! Розмова про заохочення і покарання дитини в сім’ї не випадкова. На адресу дітей дуже часто можна почути: «Я тобі що сказав?», «Роби, що тобі говорять» тощо. Це не просто слова. Це метод виховання. Батьки вважають, що їх справа наказувати, а дитина має підкорятися.

Та вони забувають або зовсім не думають про те, що вільна особистість не може сформуватися в сімейному рабстві.

Виявляючи свою батьківську владу, вони не думають про те, що в їх силі їх слабкість: переконати свою дитину, бути авторитетом набагато важче, ніж нав’язати їй свою волю і примусити підкорятися батькам.

Насильство і примус у вихованні лише шкодять. Зовні підкоряючись наказу, дитина залишається при своїй думці, а до вказівок батьків ставиться ще більш вороже.

Так у стосунки дітей і батьків приходить відчуження.

Насильство й примус у вихованні позначаються і на характері дитини. Вона стає нещирою, брехливою, звикає кривити душею. Це призводить до того, що вона перестає бути жвавою і життєрадісною, ховає від усіх таємницю свого існування в рідному домі, стає похмурою і скритною, оминає спілкування з однолітками, сторониться спілкування з учителем, боячись сказати що-небудь не так.

Головний метод виховання – це переконання. А для цього говоріть зі своєю дитиною, спілкуйтеся з нею, шукайте приклади позитивного підтвердження ваших думок, будьте тактовні, переконуючи її. Тоді ваші думки стануть її прагненнями.

У тих сім’ях, де батьки уміло користуються у вихованні покаранням і заохоченням, рівень тривожності  дитини набагато нижче, а результати навчальної діяльності набагато вищі.

Коментар:  класний керівник готує анкети для учнів та батьків, пам’ятки для батьків.

Анкета для учнів

1. Як часто тебе карають?
2. Хто найчастіше тебе карає?
3. Що може послужити приводом для покарання?
4. Чи боїшся ти покарань?
5. Що ти робиш, щоб уникнути покарань?
6. Як часто тебе заохочують?
7. Як тебе заохочують?
8. Що може послужити приводом для заохочення?
9. Хто з батьків тебе заохочує найчастіше?
   10. Чи чекаєш ти заохочень?

Анкета для батьків

1. Чи вважаєте ви проблему покарання і заохочення дітей у сім’ї важливою й актуальною.

А) Так. Б) Ні. В) Не думав над цією проблемою.

2. Як ви ставитеся до заохочень дитини в сім’ї?

А) Як до необхідного і значущого атрибуту сімейного виховання. Б) Як до батьківського обов’язку. В) Не замислювався над цим.

3. Як ви ставитеся до покарань дитини в сім’ї?

А) Як до обов’язкового атрибуту сімейного виховання. Б) Як до одного з важливих елементів сімейної культури. В) Як до необхідного атрибуту сімейного виховання.

4. Чи карали вас у вашій сім’ї?

А) Так, регулярно. Б) інколи, якщо цього заслуговував. В) Майже ніколи.

5. Як ви заохочуєте свою дитину?

А) Матеріально. Б) Морально. В) Чергую різні види заохочення.

6. Які   форми   заохочення   з   поданих   нижче   ви   вважаєте   найбільш значущими?

А) Покупка речей. Б) Покупка іграшок. В) Покупка речей і предметів, пов’язаних з інтересами та захопленнями дитини.

Г) Поцілунок, обійми, подяка.

7. Які форми покарання дитини ви вважаєте найбільш припустимими?

А) Фізичне покарання. Б) Не спілкуватися з дитиною. В) Позбавлення дитини чогось.

8. Як  ви   вважаєте,   чи   може  загрожувати   батькам  часте   використання фізичного покарання стосовно дитини?

А) Втратою контакту з дитиною. Б) Втечею з дому. В) Агресією і жорстокістю у ставленні до рідних і чужих людей.

Г) Зміною етичної сфери особистості дитини.

 

  Ваша дитина і ви

  Пам’ятка для батьків

1. Намагайтеся зберегти в своїй сім’ї атмосферу відвертості та довір’я.
2. Не давайте своїй дитині нездійсненних обіцянок, не вселяйте в и душу нездійсненних надій.
3. Не ставте своїй дитині будь-яких умов.
4. Будьте тактовні в вияві заходів впливу на дитину.
5. Не карайте свою дитину за те, що дозволяєте робити собі.
6. Не зраджуйте своїм вимогам щодо дитини на догоду чому-небудь.
7. Не шантажуйте дитину своїми відносинам з нею.
8. Не бійтеся поділитися зі своєю дитиною своїми почуттями і слабкостями.
9. Не ставте свої відносини з власною дитиною у залежність від її навчальних успіхів.

 

  Як заохочувати дитину в сім’ї

  Пам’ятка для батьків

1. Якомога частіше схвально усміхайтесь своїй дитині і коли вона миє посуд, і коли робить уроки, і коли грає.
2. Заохочуйте свою дитину жестами: їй буде завжди тепло і затишно, якщо мама торкнеться її голови під час приготування уроків, а тато схвально обійме й потисне руку.
3. Словесно  висловлюйте  схвалення  що  найменшим  успіхам  своєї дитини, її поведінки.
4. Використовуйте частіше  вираз:  «ти  прав»,  «ми  згодні  з твоєю думкою» – це формує в дитині самоповагу, розвиває здатність до самоаналізу  і критичність мислення.
5. Даруйте  своїй  дитині  подарунки та  при  цьому  учіть  її  їх приймати.
6. Формуйте в своїй сім’ї традиції і ритуали заохочення дитини: день народження, Новий рік, кінець навчального року, 1 вересня, успішний виступ, сюрпризи, поздоровлення і т. д.
7. Вчіть свою дитину бути вдячною за будь-які знаки у ваги, виявлені до неї, незалежно від суми грошей, витрачених на подарунок.
8. Даруйте подарунки своїй дитині не лише з урахуванням її бажань, але й з урахуванням можливостей своєї сім’ї.
9. Для  заохочення  своєї дитини  використовуйте  не  лише  подарунки матеріального плану, але й моральні заохочення, вигадані вами, які згодом стануть реліквією в архіві сім’ї вашої дитини (грамоти власного виготовлення, вірші, газети й дружні шаржі тощо).
10. Якщо хочете використовувати як заохочення гроші, використовуйте цю можливість для того, щоб дитина вчилася ними розпоряджатися розумно.
11. Якщо дитина заохочується грошима, ви повинні знати, яким чином вона ними розпорядилася й обговорити це із нею.
12. Дозволяйте своїй дитині мати кишенькові гроші, та не залишайте їх витрачання без аналізу самою дитиною з вами.

 

 

 Адаптація п’ятикласників

У процесі навчання у школі дитина проходить через ті чи інші кризові етапи, кожний із яких має свою специфіку, свої проблеми, що потребують особливої уваги педагогів, батьків та психологічної служби навчального закладу. Одним із цих етапів є перехід учнів початкової школи у середню.

П’ятий клас – кінець дитинства, період, що безпосередньо передує підлітковому. У цей час діти відкриті і довірливо ставляться до дорослих, визнають їх авторитет, чекають від учителів, батьків та інших дорослих допомоги і підтримки. Це відкриває великі можливості для виховних впливів.

Але 5-й клас – це період адаптації до середньої ланки щколи.

АДАПТАЦІЯ – процес пристосування до нових умов чи вимог середовища, результатом якої має бути пристосування, що є показником життєвої компетентності індивіда.

Адаптація дитини до навчання у середній ланці школи відбувається не одразу. Це досить довгий процес, пов’язаний зі значними проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

 Причини можливих  проблем п’ятикласників  такі:

1. Починаються особистісні зміни, пов’язані з початком підліткового періоду. Починають формуватися ціннісні орієнтації, закріплюватися риси характеру, тому важливо, який поруч дорослий. Авторитет, зразок? Самооцінка дитини дедалі менше починає залежати від навчальних успіхів, а дедалі більше – від того, як її цінують та сприймають. Тому створення психологічної атмосфери доброзичливості, уважності, тактовності з боку всього педколективу є особливо важливим для адаптації п’ятикласників.
2. Відбуваються об’єктивні зміни у навчальній діяльності: з’являються нові предмети і нові учителі; збільшується обсяг інформації, яку потрібно не просто прослухати, а запам’ятати; стає інтенсивнішим внутрішній ритм уроків; індивідуальний темп роботи учителя досить швидкий і діти не встигають за ним; п’ятикласникам ще потрібні фізкультхвилинки або паузи для розслаблення.

Труднощі у сфері спілкування з однокласниками є для дитини важливішими ніж проблеми у навчанні.  Кожна дитина повинна мати можливість компенсації, тобто прояву себе у чомусь іншому. Саме класний керівник має допомогти дітям, у яких щось не склалося, «підняти» їх в очах однокласників. Практичний психолог веде супровід адаптаційного періоду, що включає різні види роботи з учнями, вчителями, батьками.

 

Система роботи з адаптації п’ятикласників до середньої школи складається з 2-х етапів:

І етап – робота з випускниками початкової школи (учні 4 класу);

ІІ етап – робота з учнями 5-го класу.

 

 

Система роботи психолога з проблем адаптації  п’ятикласників до середньої школи

 

І етап –

робота з випускниками початкової

школи

1. Виявлення дітей, що мають труднощі в навчанні, проблеми в поведінці, ознаки емоційних розладів:

• бесіди з класним керівником 4 класу;
• спостереження у класі;
• соціометричне дослідження учнівського колективу;
• анкетування учнів;
• бесіди і консультації батьків.

 

2. Визначення причин труднощів учнів «групи ризику»:

• індивідуальне обстеження дітей «групи ризику»;
• визначення типу «групи ризику»;
• аналіз проблем дитини, виявлення головних причин  труднощів.

 

3. Відпрацювання можливих шляхів подолання труднощів:

• переадресування до спеціалістів (ПМПК, логопед, дитячий психоневролог, психіатр,  вчитель,  соціальні служби),
• розвивальна робота з учнями (групова чи індивідуальна);
• рекомендації батькам щодо змін стосунків у сім’ї, стилю виховання;
• рекомендації батькам з приводу занять з дитиною;
• рекомендації учителю щодо вибору індивідуального педагогічного стилю;
• зниження вимог до виконання навчальних програм.

 

4. Профілактика дезадаптації випускників 4 класу під час переходу до середньої школи:

• соціально-педагогічні методи підготовки учнів до нових умов навчання (періодичні проведення уроків іншими вчителями, відвідування уроків майбутнім класним керівником, бесіди з учнями про нові вимоги у 5 класі, розігрування нових шкільних ситуацій);
• психологічна просвіта батьків і вчителів щодо вікових особливостей  дітей;
• психолого-педагогічний консиліум;
• психолого-педагогічна корекція труднощів у навчанні і поведінці.

 

ІІ етап –

робота з п’ятим класом

 

1. Виявлення загальних зон труднощів:

• анкета«Моє ставлення до шкільних предметів;
• методика «Незакінчені речення», методика «Малюнок сім’ї»;
• бесіди з учнями і вчителями;
• відвідування батьківських зборів.

 

2. Вивчення психологічного клімату:

• соціометрія;
• визначення характеру психологічного комфорту учня у класі («Неіснуюча тварина», «Дерево»).

 

3. Скринінгові психодіагностичні дослідження:

• діагностика особистісної адаптації школярів (м-ка Фурмана);
• діагностика шкільної тривожності (м-ка Філіпса).

 

4. Виявлення причин дезадаптації і труднощів у навчанні і поведінці окремих учнів:

• індивідуальна психодіагностика;
• спостереження за поведінкою під час індивідуального обстеження;
• бесіди і консультації батьків;
• бесіди з учителями.

 

5. Психологічна профілактика та корекція дезадаптації учнів 5 класу:

• робота з педколективом (бесіди, консультації за результатами соціометрії, рекомендації щодо вибору адекватних методів педагогічного впливу на клас і окремих учнів, учнів «групи ризику»;
• робота з батьками (виступ на батьківських зборах про віковий період, допомогу батьків дітям з різними індивідуально-психологічними особливостями; індивідуальні консультації щодо налагодження дитячо-батьківських стосунків, переадресування до інших спеціалістів;робота з соціально-неблагонадійними сім’ями);
• корекційні заходи з учнями (групові і індивідуальні бесіди, елементи соціально-психологічного тренінгу, розгляд кризових ситуацій у колективі класу).

 

 Виховання у підлітків свідомого ставлення до навчання

У підлітковому віці учіння залишається провідним видом діяльності., проте воно зазнає значних змін, відбувається подальша його перебудова, що характеризується зростанням його самостійності. Учбова діяльність підлітка характеризується вибірковою готовністю, підвищеною сприйнятливістю до навчання. Великим досягненням підлітка є його готовність до усіх виявів учбової діяльності, які роблять його дорослим у власних очах. Та проблема полягає у тому, що цю свою готовність він ще не вміє реалізувати, оскільки не оволодів способами виконання нових форм учбової діяльності.

На початку навчання в 5 класі в учнів спостерігається другий спад успішності, пов’язаний з переходом на предметну систему навчання. Підлітку важко адаптуватися до вимог кожного вчителя-предметника. А.М.Леонтьєв вказував, що нерідко у підлітків знижується і загальний інтерес до школи, відбувається “внутрішній відхід від школи”. Основна причина такого відходу полягає у несформованості учбової діяльності, що не дає можливості задовольнити актуальну потребу віку – потребу у самоствердженні.

Сформованою називається така учбова діяльність, коли учні, спонукаючись прямими мотивами самого учіння, можуть самостійно визначати учбові задачі, вибирати раціональні прийоми та способи їх розв’язування, контролювати та оцінювати свою роботу.

Багатша і складніша змістова, предметна сторона знань вимагає від учнів і досконаліших способів їх набування. Зазнає якісних змін мотивація учіння підлітків. Структура мотивів учіння у підлітків ускладнюється, у них поєднуються широкі соціальні мотиви(усвідомлення обов’язку, прагнення зберегти почесне місце у сім’ї, класі, усвідомлення ролі знань у підготовці до майбутньої трудової діяльності) із власне пізнавальними особистими мотивами (прагнення пізнати щось невідоме, уникнути покарання за невиконання домашніх завдань).

Причини послаблення інтересу до навчання:

1) нестійкість чи недостатність сформова­ності позитивного ставлення до учбової діяльності;

2) при загалом свідомому і відпові­дальному ставленні до навчання верх беруть захоплення чимось стороннім (читанням пригодницької літератури, футболом, лижами, ковзанами, комп’юте­ром), що призводить до нехтування обов’язку щоденно готувати уроки;

3) послаблення інтересу як реакція на невдачі у навчанні. Реально гостро переживаючи ці невдачі, підліток маскує свої переживання, робить вигляд, ніби оцінки не мають для нього істотного значення;

4) неприученість до трудових зусиль, неготовність і неспроможність без допомоги батьків (як це було раніше у початкових класах) справлятись із навчальними завданнями;

5) несистематичність виконання навчальних завдань, праця ривками, що зумовлює бажання вдаватись до різних легких нечесних способів (шпаргалок, списування у товаришів);

6) вади деяких аналізаторів (слабкість зору, слуху). Учень соромиться признаватися у цьому своїм одноліткам, не переборює труднощів і втрачає інтерес до навчання;

7) Негативні оцінні судження учителів, прояви з їх боку нетактовності, несправедливе оцінювання знань учнів, необ’єктивне применшування успіхів чи переоцінювання.

Формування мотивів учіння безпосередньо пов’язані із задоволенням домінуючих потреб віку, зокрема пізнавальної потреби. При умові її задоволення у підлітка формується стійкі пізнавальні інтереси, які визначають його позитивне ставлення до навчальних предметів. Незадоволення пізнавальної потреби породжує у підлітка не лише байдужість, апатію, але й негативне ставлення до нецікавих предметів.

Усвідомлення підлітком життєвої значущості знань є важливим мотивом їх учбової діяльності. Для підлітка дуже важливо усвідомити, осмислити значення знань для розвитку їх особистості. Позитивним є те, що знову зростає престиж знань Пізнавальні і соціальні мотиви учіння підлітків розвиваються в єдності.

У підлітковому віці розширюється зміст поняття “учіння”, що зумовлено самостійним набуттям знань, які виходять за межі навчальної програми. Учіння набуває особистісного смислу і перетворюється у самоосвіту.

Учбова діяльність вимагає як мимовільної, так і довільної уваги і сприяє їх розвитку. У підлітків формуються вищі довільні її форми.

У 12-14 років спостерігається в учнів зростання обсягу уваги, її концентрації і стійкості. Проте при одноманітних видах роботи старшим підліткам характерні відвертання і зниження уваги. Саме цікавість роботи є важливою умовою тривалості уваги підлітка. Проте підліток уже може змусити себе бути уважним, виконуючи навіть нецікаві для нього завдання.

Помітних прогрес у зосередженні уваги на об’єктах, даних мислено, в мовній формі, не підкріплених різними засобами унаочнення.

Для підлітків характерним є прагнення виховувати у собі здатність бути уважним. У них зростають елементи самоконтролю і саморегуляції, увага стає більш контрольованою.

Підліток може регулювати і зовнішній вираз уваги, вдавати із себе уважного, зосередженого на роботі, в той час як думки його зайняті якимсь іншим уявним об’єктом.

Підліток виявляє більше уваги до інших людей, їх дій, поведінки.

Зростаюча довільність уваги підлітка є проявом його вольової активно­сті.

Відчуття та сприймання у підлітковому віці розвиваються та функціонують в єдності. Вони перетворюються на цілеспрямовані сенсорні перцептивні дії.

Удосконалюється чутливість аналізаторів позначається на повноті та детальності сприймання. Що тоншими стають відчуття, то змістовнішими сприймання.

Удосконалюється зорові і слухові диференціювання, гострота зору і слуху їх зростає від 13 до 15 років і переважає відповідні показники дорослих. Прогресує розрізнення відтінків кольорів, здатність розрізняти висоту тонів.

Підлітки досконаліше пізнають просторові відношення в природі, практично оволодіваючи ними в процесі вимірювання, розмітки деталей. Вони точніше визначають віддалі між предметами завдяки розумінню їх перспективного зменшення. Вони уже здатні до складнішого аналізу та синтезу сприйманих предметів і явищ дійсності (не обмежуються їх зовнішніми ознаками, а вникають у внутрішню суть).

Довільність сприймання також виявляється у його планомірності і послідовності. Сприймання більше набуває активного характеру, воно стає спостереженням з усіма його характерними особливостями. Сприймання все більше пронизується розумовими операціями зіставлення, порівняння, узагальнення, класифікації.

Проте саморегуляція сприймання у підлітка ще буває недосконалою, оскільки він нерідко обмежується сприйманням якоїсь однієї сторони об’єкта, що спотворює сприймання, або ж поверховим аналізом об’єкта, відбиваючи те, що є найбільш яскравим, цікавим, вражаючим, але не істотним. Недоліки сприймання зумовлені тим, що підліток не завжди вміє належно організувати своє сприймання, іноді захоплено слухає, вдивляється, але не знає, що саме і як слід виділяти у сприйманому, не вміє розповісти про результати своїх спостережень.

Прогресивних змін зазнають усі процеси пам’яті: запам’ятовування, заучування, відтворення, пригадування, впізнавання. Розвиток пам’яті відбувається у тісному взаємозв’язку із розвитком мовлення та мислення. Провідною в перебігу процесів запам’ятовування і відтворення стає розумова діяльність, здійснювана мовними засобами. Її роль виявляється у розвитку свідомої цілеспрямованості запам’ятовування, у зростанні його продуктивності щодо абстрактних суджень і понять, виражених і словесній формі. Досліди Фарапонова доводять, що підлітки краще засвоюють словесний матеріал, ніж наочний.

Підлітки успішно вдаються до комбінованих прийомів запам’ятовування, свідомо чергуючи розуміння і запам’ятовування. Вони також викори­стовують такий прийом запам’ято­вування і відтворення як складання плану, користування яким є показником вищого рівня функціонування пам’яті. Помітно зростає роль змістовних зв’язків при заучуванні матеріалу.

Зазнають змін і способи пригадування, зокрема за допомогою письмово плану, який допомагає обдумати, аналізувати, оживляти потрібні асоціації.